українського народа. На першому місці тут стоїть великій лингвиста Ол. Аф. Потебня, самий славний з професорів Харьківського універсітета за усі роки його істнування. (Род. у 1835, умер у 1891 році). Він учився у Харьківському універсітеті, і як сам каже, збірник українських пісень Метлинського був першою книжкою, по якій він почав учитися українській мові. Його праці по украйнознавству торкаються більш усього мови і етнографії: „Замѣтки о малорусскомъ нарѣчіи“, „Обьясненія малорусскихъ и сродныхъ народныхъ пѣсенъ“ (2 тома), критичні замітки на видання галицких пісень Як. Головацького, на розвідку П. Житецького про звукову історію малорусскої мови і инши. Він знав як ніхто українську мову і сам переклав на неї віршами частину Одісеї Гомера, видав вірши Гулак-Артемовського, оповідання Г. Хв. Квітки, вірши Манжури. Він стояв за самий широкій розвій усіх народностей і їх мов, включаючи сюди й український чарід. З сього боку й теперь дуже велике значіння мають його погляди на шкоду од обрусіння й ополячення України.
Учнем О. Аф. Потебні був. проф. М. Хв. Сумцов (род. у 1854 році), котрий має дуже численні і поважні праці по історії старого українського письменства і української етнографії. По історії і археології України, особливо лівобережної а іще більш слободської на протязі 35 років у Харькові працює і автор сієї книжки. По історії місцевої церкви працювали проф. А. С. Лебедєв і прот. Мик Лащенко, а по історії місцьового містецтва проф. Є. К. Рєдін;
