Будинків у самому острожку не було, а населення жило у слободі і там була церковка, таможня, ратуша, сараї та кузні, подвір'я ізюмських козаків і великоруських служилих людей. На р. Бахмуті у соловаренних колодязів були сковороди для виварки соли. Ні лісів, ні риболовель, ні землі паханої не було, а було тільки трошки сінокосу. Це було промислове місто. Иньші міста не мали таких промислів, за те у них були земельні угоди. Середину між містом і хутором займали села, деревні та слободи, де жили і козаки і посполіти, иноді нарізно, а иноді і укупі одні з другими. Хутори иноді з'являлися дуже рано і були першими оселями країни. По рр. Красної та Жеребцу на хуторах були заведені пасіки у лісах по ярах. Де котрі з них були засновані на займанщинах іще у початку другої половини XVII ст. Тоді або трошечки пізднійше там появилися майдани — цеб то соловарні (колодязі). І одні, і другі належали до поселенців Тора, Цареборисова, Маяків, Салтова та Чугуїва, цеб то не тільки ближніх, але й далекіх міст. На річки Красну та Жеребець приходили люди з Бахмута та иньших міст на весну, літо та осінь на риболовлю і мисливство і робили собі куріні (на літо) і землянки (на зіму). Мешканьці Тора приїздили туди цілими таборищами для виварювання соли і стояли там куренями. Пасіки ізюмских козаків, яко перші оселі, були і по р. Береці до збудовання Української линії ;були вони й по Донцеві нижче Маяцка. У Мерехвянської сотні було по лісах багацько пасік, котрі українці завели з самого початку свого заселення. Біля їх були розведені садки да збудовані з липового дерева хатки. Де збудовався Куряжський манастирь, там раніше була пасіка. При хуторах иноді бувало багато худоби: селили слободки для скотарства. Більш усього хуторів було у степах, як, наприклад, у теперешньому Старобільському повітові, де був простор для скотарства. Хуторянські оселі з млинами належали до старого українського хазяйственного життя і звичаю. Єдні з хуторів були першими оселями своєї країни, другі, навпаки, засновувалися виселеньцями з сел та деревень; такі були здається 32 хутора села Печеніги по р. Гнілушці. Хутори були козацькі й старшинські, але бувало й так, що хутір нічим майже по ріжнився од панської невеличкої деревні, сотенне місто — од села або слободи, бо були, як ми бачили, вже, й слободи з кріпостями, хутори перетворялися в слободи.
Ознайомившися з округою слободських полків, тепер треба звернутися до її населення і до того, як росла його численність. Із. Ів. Срезневський писав, що немов би то вже у 1654 р. було в слободській Україні од 80 до 100 тисяч населення мужського полу. Але це велика помилка або вигадка.
