вати воєводам тих городів, через котрі вони проїзжатимуть. Що до населення Харьківа, то воєвода повинен був пильнувати, щоб мешканьці і укріпости і на підварках і у слободах, у літку у спеку по хатах та по лазнях пічок не топили і з вогнем довго не сиділи і не ходили, а, щоб готовити страву та пекти хліб, поробилиб окремі печі далеко од будинків, а в місті, кріпости, по баштах, по лавках і по подвірьях щоб були поставлені діжки і мідяний посуд з водою і віниками. Українцям і великоруським людям він не повинен був робити ніяких кривд, не брати з них хабарів і не вимагати від них на себе ніякої роботи. Козаками полкової служби він не мусив відати — ні судом, ні розправою, а колиб трапилися якісь суперечки між ними і великороссійкими служилими людьми, треба було відсилати козаків на розправу до Харьківського полковника Григорія Донця. До полковника і усіх полкових козаків воєвода повинен був держати ласку. З других документів видко, що воєводи збірали грошові податки у казну і таможенні збори; помішниками у судних і розправних ділах у них були под'ячі і вони мали у своєі владі й тюрму. Значить воєвода мав владу над кріпостью і містом Харьковом у військових і поліцейських справах, мав повну владу над великоросійським населенням у всіх справах. мав, здається, деяку але неясну для нас владу і над українським міщанським населенням (козаками городової служби) і зовсим не мав ніякої влади тільки над козаками полкової служби. Але трудно було обмежитися у владі воєводі та полковникові у війскових та адміністрацийних справах, а ще труднійше було обмежити владу над міщанством — було двоєвластье, а з його виходили постійни суперечки. Такі суперечкі ми бачимо усюди, де були воєводи. Сі суперечки у Харькові, наприклад, почалися з самого початку його істновання. Здається, що підставою сих суперечок була ріжниця соціяльного життя московського і українського, ріжниця народніх звичаів і поглядів на сучасне життя. Приказно-воєводський московський уряд був страшенно централістичний і формальний — воєвода не мав права сам нічого роспочинати, він повинен був виконувати тільки свою інструкцію і про все відписувати у Москву та Білгород, а там усюди по приказах царювали канцелярії, приказні под'ячі, хабарі та папір, а не живе діло. Усе, здавалося, було визначено наказом — без дозволу неможна було ступити й ступня: ні вигнати у поле корови, ні затопити печкі, ні виїхати по торговому ділу із Харькова на Дін, ні уряжатися новому переселенцеві у Харькові. Треба було навіть записуватися у особливі книжки, скільки було зроблено пострілів на ворога десь там у степу і одсилати сі книжки у двох примірниках
