Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/35

 Узяв куму на спину примостив,
 Поніс до ставу та й пустив.
Пішла між рибами про неї всюди слава;
 Сміються всі, карасики найбільш:
 „Догралася! тепер мовчи та диш,
 Безхвостая проява!“

 На світі живучи, до-віку вчись;
 Що́ наробила з'дуру Щука —
 Це всякому наука:
 Чого не тямиш — не берись.

 

---

 

Білочка.

Пухнату Білочку до се́бе Лев приняв, —
 На ві-що й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
 Вони-б усюди бре́хні рознесли,
 Зробили-б бугая із мухи:
„І так, і перетак, ми бачили, ми чули“…
 Дознався я, що Білочка служила,
 Нічого не робила;
Було їй сказано: ніку́ди не втікать
 І панову хандру потроху розважать.
 Марудна служба, що́ й казати:
 Аж жижки трусяться скакати,
 А тут сиди, очицями моргай.
 Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
 І Білочка свого діждала —
 Старенька і беззуба стала;
 Пора прийшла —