Щоб всіх перемудрить,
І, як у діжку макогоном,
У бубон стукотить.
Злетілись гави і сороки,
Шпаки, чижі і горобці,
Регочуться, хапаючись за бо́ки:
„Ну так! удрали молодці!
Нехай їй біс — такій музиці,
Сполохала наш тихий гай,
Не можна вдержаться ніякій птиці,
Хоч куди видно утікай“…
— „Ось цитьте-бо!“ Мартин гукає:
„Почин невдатний іноді буває:
Тривайте, братчики, не так ми сидимо, —
От зараз я попорядкую“…
— Щось та не так — і я вже чую,“
Озвавсь Осел: „ні, мабуть не втнемо“.
А Ма́лпенко йому: „та ну-бо, каже, годі!
Не знаєш ти: музиці грать —
Не горобців полохать в огороді…
Послухайте, кому і де сідать:
Ведмедику — під липою старою,
А Цапу треба під вербу,
Ослові — на горбу,
Я примощусь під бузиною“.
Заграли знов — ще гірш нема ладу!
Як-раз на ту біду
І Соловей тут опинився, —
Вони до його: „ну, мастак,
Ти здорово співать навчився, —
Кажи по-правді, що́ і як?“
— „А що́-ж, він каже, вибачайте,
