— А теперь — промовивъ Проко̂пъ — заждете вже тыхъ ко̂лька тыжнѣвъ и послужите менѣ боярами, братцѣ мои, а тамъ дальше лишимо Богуславъ и переселимось въ Чигиринъ…
— Менѣ може на жаль и не доведе ся побути на твоимъ весѣлю! — сказавъ Свищь.
— А тожь чому?
— Ось того тыждня мушу вертати въ Кієвъ. Тамъ ждуть мене дуже важни̂ справы родинни̂…
— А хиба не справишь ся зъ ними за мѣсяць?
— Не знаю, брате! Я поѣду и буду старатись всѣми силами справитись якъ найскорше; але єсли менѣ не доведе ся вернутись на часъ, то выбачай, друже! Обо̂йдешь ся и безъ мене, а я мушу ѣхати…
— Шкода, засмутивъ ты мене симъ,товаришу! А може бы ты, коли вже такъ, постаравъ ся справитись такъ, щобы передъ весѣлємъ ты бувъ у насъ?
— Буду всѣми силами старатись! — сказавъ Свищь и кутики єго устъ усмѣхнулись незамѣтно.
И того таки тыждня вернувъ Свищь назадъ до Кієва.
— Знаєшь, дорогій Прокопе, тво̂й товаришь Свищь чомусь не подобає ся менѣ! — казала разъ Маруся до Прокопа. — Во̂нъ якійсь дуже загадочный хотяй и щирый та приязный чоловѣкъ. А найбо̂льше звернуло у него мою увагу тоє, що въ та-