Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Новелі (1953).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Гордійчук шарахнувся по кімнаті, підбіг до вікна й аж захурчав у кущі. Педагог уже був пригнувся, щоб стрибнути за ним, та Іван Федотович міцно схопив його за комір.

— Ні, голубе, ти то не втечеш од мене! — схопивши за горлнку, він труснув педагогом, як віхтем.

— Довго ви будете жили тягнути з мене? Довго будете розпинати мене?.. Зараз кажи мені, кацапське сміття, потрібні нові слова в нашій літературі? Кажи, а то я з тебе душу витрясу! — Іван Федотович припер Касяненка в куток і так здавив за горло, що тому виперло з лоба очі.

— Бог з вами, земляче, — лагідно промовив переляканий на смерть педагог, — чого ви так схвилювалися? Хіба ж ви не бачите, що то були жарти. Коли народня мова культивується в літературну, то справді повинні з'являтися нові слова. Так було з російською літературою й інакше бути не може. Про це навіть школярі знають.

Іван Федотович випустив з рук педагога, зідхнув з полегшенням і став витирати хусточкою рясний піт на чолі.

 

1911