Вислухавши виводів Жуківського й побачивши його вперте становище, я рішив залишитися коректним та послухати йото наказу. Тому я по надумі заявив йому, що остаточно годжуся на його пропозицію. Рівночасно звернувся до Жуківського з проханням, щоб я перед тим, нім вступлю до міністерства, міг одержати відпустку на поїздку до рідні. Від часу мойого повороту з полону я не був ще в родинних сторонах, а навіть не повідомив нікого про свій поворот з полону. Моя родина знаходилася на Херсонщині.
Жуківський, почувши моє прохання, дуже тим врадувався. Спитав мене, на як довго я хочу ту відпустку. Я попросив його на такий час, на який він може дозволити, дивлячися на негайність потреби моєї робота в міністерстві.
Я гадав, що він потребуючи мене до швидкого орґанізування міністерства, дасть мені відпустку на один два тижні.
— На два місяці, досить для вас буде? — спитав Жуківський.
От тут я і зрозумів, що він хоче мене позбутися із Києва, коли в так гарячий час хоче мені дати відпустку аж на два місяці.
Хвилину подумав, а відтак рішився. Попросив його відпустку на чотири місяці. Жуківський тим ні трішки не змішався, а навпаки з радістю запропонував мені подати рапорт до міністерства в тій справі. Я встав, попращався, пішов до вітальні, написав негайно рапорт і передав же зараз адютантові міністра.
Повернув до дому, зібрав старшин свого штабу і повідомив їх про мою димісію з начальника дивізії, через те, що Жуківський покликує мене до військового міністерства. Ця вістка незвичайно схвилювала всіх старшин. Вони й сказали:
— Це удар по голові дивізії, це буде нам усім кінець.
Я їх заспокоював, що це особисте відношення Жуківського до мене. На дивізії це рішучо не відібється.
Того ж дня прийшов до мене Альвенслєбен, як звичайно, веселий і задоволений. Привітався зі мною. Я йому сказав, що я вже не є начальником дивізії. На моє місце призначається другий. Це надзвичайно здивувало його і він спочатку гадав, що я жартую. А коли я йому поважно заявив, що це серйозна справа, він спитав мене, що це все має значити? Коли ж я йому сказав, що це властиво він повинен знати, бо мені товариш міністра ґен. Греків виразно заявив, що те все діється через політику німців, то це вже випровадило його з рівноваги. Він миттю мене попращав і пішов до свойого командування.
На другий день він прийшов знова до мене й заявив:
— Пане ґенерале, дізнавшися вчора від вас про вашу димісію з начальника дивізії, доклав я про те все фельдмаршалу. Рівночасно всі старшини німці, що разом зі мною є прикомандировані до дивізії, за-
64
