впаки — корисні. Ми обмежимося покищо до тісних рамців галицької справи.
Самостійність Української Галичини цілком не противиться общерусским симпатіям Югославії. Навпаки І „червона“ i „біла“ Росія станула відкрито по стороні визвольних і державних змагань Галичан. Перша в часі переговорів з Польщею в Ризі 1920 р., друга в ріжних заявах симпатії. Хоча в очах обєдинителів, як червоних так білих, галицькі Українці це тільки вітка великого русского народа,“ то ні одні ні другі не бажають ані щоби Галичина була прилучена до нововідбудованої Росії ані щоби вона остала при Польщі. Натомість і для одної і для другої Росії це вигідне, щоби Галичина була самостійною й невтральною републикою.
Тому нема ніяких перешкод симпатіям Югославії для позитивної розвязки питання галицької державности. Що більше — в причини, для яких вона повиннаб наші змагання як найсильніше підперти.
Під теперішню хвилю, як у хвилі кожнього „смутного времени,“ на Сході Европи виринає політичне суперництво між Польщею й Росією. Так само, як давня Польша в XIV. і XVII. століттю, користаючи з заколотів у Московщині, пускалася на забори в білоруських і українських землях Східної Європи, так тепер нововідбудована Польща, користаючи з революції, хоче загарбати як найбільше східньоевропейських земель.
