— Лічи ти, Хомо, — глузували козаки з придурковатого Хоми. — Ти ж у нас здорово вмієш лічити.
Хома почав:
— Оце раз, оце два, оце три…
Лічив, лічив, налічив аж двадцять дев'ять, а тоді:
— Двадцять десять, двадцять одинадцять…
Козаки зареготалися, а Хома страшенно збентежився й замовк.
— Так, так, Хомо! Лічи далі: двадцять десять, двадцять люлька, тридцять кресало…
І знову регіт.
Нарешті позрубувані дерева полічено. Тоді Сагайдачний звелів:
— А тепер, дітки, стягайте дерево в воду та прив'язуйте злегенька до чайок.
— Ну й хитрий же з біса в нас батько! — бубонів Карпо, тягнучи з своїми хлопцями величезну деревину в воду.
Ось уже дерева постягано в воду і до кожної чайки поприв'язувано по деревині, так, щоб деревина пливла поперед чайки. Тоді повечеряли на березі, не роспалюючи багаття, щоб не побачили з Кизикерменю; та й татари може десь недалеко вешталися; то щоб не побачили диму. Незабаром смеркло, а там і зовсім споночіло і знявся вітер з півночі, по запорозькому — москаль.
— Москаль знявся, це нам на руку ковінька! — казали запорожці.
— Москаль нас і в море винесе.
Недопустивши трохи до півночі, запорожці посідали в чайки і попливли. Тепер чайки пливли лавою близесенько одна до одної. Пливли тихо-тихо, не гребучися, а за водою.
Поперед чайок пливли якісь темні страшидла — чи то люде-велетні, чи то звіри, чи якісь веле-
