Перейти до вмісту

Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Ремінці? — спитав циган, дивлячись на вуздечку в його руках.

— Може й ремінці, коли вже кобила схожа на ремінці.

— Однак, чорт бери, земляче, ти її, видко, соломою годував!

— Соломою?

Тут Черевик хотів був потягти за вуздечку, щоб провести свою кобилу і викрити брехню безсоромного оббріхувача, та рука його з незвичайною легкістю вдарилась об підборіддя. Глянув, — у ній перерізана вуздечка, а до вуздечки прив'язаний — ой, жах який! волосся його здійнялось догори! — шматок червоного рукава свитки! Плюнувши, перехрестившись і махаючи руками, побіг він від несподіваного дарунку і, швидше за молодого парубка, зник серед натовпу.

 
XI
 

За моє жито, та мене й побито.

Прислів'я

— Лови, лови його! — кричало кілька хлопців у тісному кінці вулиці, і Черевик відчув, що його схопив хтось у дужі руки.

— Зв'язати його! Це той самий, що вкрав у доброго чоловіка кобилу!

— Господь з вами! За що ви мене в'яжете?

— Він ще й питається! А нащо ти вкрав кобилу у приїжджого дядька, у Черевика?

— Та ви подуріли, хлопці! Хто ж це бачив, щоб чоловік сам у себе крав щось?

— Говори! говори! а чого ж ти біг скільки духу, наче сам сатана за тобою гнався?

— Нехотя побіжиш, коли сатанинська одежа…

— Е, голубе, дури когось іншого; буде тобі ще й від засідателя, щоб не лякав чортовинням людей.

— Лови, лови його! — почувся крик з другого кінця вулиці: — ось де він, ось утікач!