гнувся, бо не знав, не знав сіромаха, що виросли крила. Шевч. 132. 3) Увиливать, не желать сделать. Не гнися, сваточку, не гнися: єсть у тебе на кошарі ягниця, — поведи на торжок та продай, а нам горілочки розгадай! Грин. III. 499. Довго мабуть гнувся — не давав? МВ. (О. 1862. III. 74).
Гну́чий, а, е, гнучки́й, а́, е́. Эластичный, гибкий. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен. VI. 53. Як тополя серед поля гнучка та висока. Шевч. 20. І станом гнучим, і красою пренепорочно молодою старії очі веселю. Шевч. 425. Гли́на гнучка́. Глина годная для лепки, достаточно приготовленная для этого. Вас. 177. Шух. I. 260.
I. Го! меж. Употребляется в виде го-го-го! или го-гов! для оклика.
II. Го, мест. Сокращенная форма вместо його. Правоб. І калачем го не звабить. Ном. № 5097.
Гобе́лки, мн. В выражении: На гобе́лки — дотла, совершенно. Він нас хотів спалить на гобелки, значить, зовсім, усе, як єсть. Екатериносл. у. (Залюб.).
Гобза, зи, ж. Раст. Sambucus Ebulus. Лв. 101.
Гобзува́ти, зу́ю, єш, гл. Изобиловать. Колесниця божа дивна тьмами воїнства гобзує. К. Псал. 151. Вероятно это слова просто перенесено Кулишем из ц.-славянского перевода псалма: «Колесница божия тмами тем, тысяща гобзующих». (Псалом 67, ст. 18).
Гоблюванка, ки, ж. Стружка. Вх. Лем. 404.
Гов! меж. Означает оклик: ау!
Го́вбур, ра, м. Водоворот. У говбурі на Дністрі крутяться. Каменец. у.
Го́вда, ди, ж. Башка. Подольск. г.
Гове́до, да, с. = Гов'єдо. Употребляется только как бранное слово. Вх. Лем. 404.
Го́в'єдо, да, с. Рогатый скот. (На границе с Угорщиной и в Галиции.) Вх. Зн. 11.
Гові́льник, ка, м. Говельщик. Аф. 361.
Гові́льниця, ці, ж. Говельщица. Аф. 362.
Гові́ння, ня, с. 1) Говение. З дурного говіння не буде спасіння. Ном. № 133. 2) Пост. Шух. I. 41. Гн. II. 175. Звоювали Путилову в велике говіння. ЕЗ. V. 144.
Го́вір, вору, м. Говор. Почувся людський говір, крик. Левиц. I. 126.
Гові́рка, ки, ж. 1) Выговор, диалект, манера говорить. Пані наша… з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. II. 31. 2) Разговор, говорение. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. 328. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря. Мир. ХРВ. 115. 3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Полт. Ум. Гові́ронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька. Чуб. V. 123.
Говірки́й, а́, е́. Разговорчивый. Зріс на самоті, сам із собою. Не говіркий був. МВ. II. 11. Старі люди говіркі. Г. Барв. 316.
Гові́ронька, ки, ж. Ум. от гові́рка.
Гові́ти, ві́ю, єш, гл. Говеть. Коли ви будете говіть? — Тоді, як хліба не стане. Ном. № 131.
Говори́ти, рю́, риш, гл. 1) Говорить. Говорив би, та рот замазаний, — нельзя ничего говорить. Ном. № 3585. Говорить багато, та все чорт-зна що. Посл. Говорить — як у рот кладе — так понятно. Ном. № 12903. Говорить — як з письма бере, — так умно и складно. Ном. № 12904. Говорить — як неживий, як спить, як три дні хліба не їв, — так вяло. Ном. № 12925—12928. Говорить, як з бочки, — грубым басом. Ном. № 12889. 2) Разговаривать. Та про волю нишком в полі з вітрами говорять. Шевч. Чом до мене не говориш, моє миле серце? Мет. 64.
Говори́тися. гл. Употребляется только в 3-ем лице и чаще всего безлично: гово́риться, говори́лось. Пословиця говориться, а хліб їсться. Ном. № 11285. Дід мовчить, неначе не до його говориться. Левиц. I. 98. Ой що ся говорило, то все ж то неправда. Чуб. V. 395.
Говорі́ння, ня, с. Говорение, манера говорения.
Говорли́вий, а, е. Говорливый. Говорлива, як горо́бчик. Кв.
Говору́ха, хи, ж. 1) Многоречивая женщина, говорунья. Котл. Ен. V. 36. 2) М. Говорун. Дрансес був дивний говоруха. Котл. Ен. VI. 57. Ум. Говору́шка, говору́шечка. Дівчино пташи-
