лова. Дурний свій розум проклинаю, що дався дурням одурить. Шевч. Ти, козаче молоденький, дурний розум у тобі. Мет. 15. З дурно́го ро́зуму. По глупости. Дурне́ бала́ка. Глупости говорит. Змиев. у. Дурне́ ко́лесо. Весенняя игра. Маркев. По-дурно́му. Напрасно. 2) Бешеный (о собаке). Грин. II. 20. Дурна собака наших собак покачала. Харьк. у. Ум. Дурне́нький, дурне́сенький. Раденький, що дурненький. Ном.
Ду́рник, ка, м. Дурачек; шут. Брат був дурник. Чуб. Пошився у дурники. Ном. № 6245. Яким передражнював бабу так химерно, що всі потішались із нього, як із дурника. Левиц. I. 523. Що ти з мене смієшся та підманюєш, мов дурника якого? Рудченко. Сказки. II. 131. Ум. Ду́рничок. Заграй, дудничку, — танцюй, дурничку. Номис. № 12519.
Дурни́на, ни, ж. = Дурниця 1 и 2. Хіба тільки горілкою вп'єшся? Дурнину можно зробити й з вина. Змиев. у. Лежить цюра в дубині, не кланяється дурнині. Грин. III. 608. Дурни́ну строїти. Говорить или делать чепуху. Змиевский уезд.
Дурни́ця, ці, ж. 1) Пустяки, вздор. Він дума, що дурниця се. Се дурниця, що мара сниться, а перехрестись та певно й спи. Ном. № 5155. 2) Глупый или нехороший поступок. Не хапайсь дурниці, — не будеш сидів у темниці. Ном. № 7068. Чоловіка вік любила, не неслась в дурницю. Мкр. Н. 35. Ой Грицю, Грицю, Грицю, не вдавайся у дурницю, бо дурниця тебе зрадить, що й матінка не порадить. Чуб. V. 1118. 3) Даровщинка. Дурни́цею, дурни́чками, на дурни́цю. На даровщинку, даром. Що перш дурницею доставалось, то тепер або випросити треба, або купити. Котл. НП. 348. Йому б усе дурничками. Ном. № 4632. Ізвик на дурницю. Ном. № 4631. 4) Раст. Vaccinium Myrtillus. ЗЮЗО. I. 740. Ум. Дурни́чка. Дурни́чки (как наречие). 1) Попусту, без дела. 2) Даром. Наїдяться, нап'ються дурнички. «Киевская Старина». 1883. XI. 505.
Дурні́сінький, а, е. Совершенно глупый. Рудченко. Сказки. II. 174. Дурни́й дурні́сінький. До крайности глупый.
Дурні́сінько, нар. 1) Совершенно глупо. 2) Совершенно напрасно. Так дурнісінько вилаяла мене. Харьк. 3) Совершенно даром. Утік панич, викормивши коні дурнісінько. Хата. 95. Оце помилилась, не переміряла добре різи та й нажала отій грапині дурнісінько півкопи жита. Левиц. Пов. 337.
Ду́рність, ності, ж. Глупость. А все то дурність робе. Каменец. у. Молодість — буйність, а буйність — дурність. Ном. № 8717.
Дурні́ти, ні́ю, єш, гл. Глупеть.
Дурні́шати, шаю, єш, гл. Делаться гдупее. О. 1861. VI. Слов.
Ду́рно, нар. 1) Даром, бесплатно, безвозмездно. Усім дівкам продає, своїй Домні дурно дає. Чуб. III. 210. 2) Напрасно, даром. Жаль мені дівчиноньки, що журиться дурно. Мет. 22. Не дурно Івася Вдовиченка кінь по степу гуляє, видно нашого первого лицаря на світі немає. Мет. 421. Ум. Дурне́нько, дурне́сенько.
Дурнове́рхий, а, е. Глупый, полоумный. Та й жахається вночі, мов дурноверхий. Черк. у.
Дурнові́с, су, м. = Дармовіс 2. О. 1862. VIII. 33.
Дурноголо́вий, а, е = Дурноверхий.
Дурноло́бець, бця, м. Дурак. Сказано — святі отці карбованці: з дурнолобця зроблять розумовця. Харьк.
Дурноля́п, па, м. Говорящий, наобум, не подумав.
Дурноля́пський, а, е. Глупый, высказанный наобум. Дурноляпські речі шкода й слухать.
Дурноп'я́н, ну, м. Раст. Datura stramonium L. ЗЮЗО. I. 121.
Дурносмі́х, ха, м. Смеющийся без повода. Константиногр. у.
Дурно́та, ти, ж. 1) Глупость. 2) Соб. Дураки. Аж там сліпа дурнота сидить по застіллю та горілку п'є. Коли ж орда про тебе брехні меле, ти на дурну дурноту мовчки плюй. К. Дз. 107.
Дурно́ха, хи, ж. Нервная лихорадка, тиф. Вх. Зн. 16.
Дурнува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Дурачиться, шалить. Люди до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. Харьк. 2) Быть без употребления. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на грунт. Каменец. у.
