скрасити одноманітне життя. Оце й усе. Проте був у йому таки гарячий струмок лицарської крови, дарма, що предки були янкі, і що виховання він одержав у Новій Англії. Комерційний погляд на життя часто втрачав для нього зміст і суперечив глибоким пориванням.
Отож він сидів мовчазний, схиливши голову. В ньому кипіла якась органічна сила, сильніша за його самого, сильна, як його раса.
Верц і Гоз зрідка поглядали на нього з невиразним, але все-ж таки примітним хвилюванням. Зигмунд теж трохи хвилювався. Гічкок вражав їх своєю непохитною силою; в цій силі вони не раз пересвідчились за їхнього спільного повного небезпеки життя. Отож вони з страхом і зацікавленням чекали, що то він далі чинитиме.
Напружена мовчанка тривала довго; вогонь уже погасав; Верц витягся, позіхнув і сказав, що пора спати.
Гічкок раптом підвівся на весь свій зріст.
— Щоб вам, клятим, у пеклі шкварчати! — Боягузи з курячим серцем! Я кінчаю з вами всю справу. Не хочу й знати вас. — Промовив він це досить спокійно, але в кожному слові звучала сила, кожна інтонація голоса говорила про його наміри.
— Ну, давайте, будемо ділитись, — казав він далі, — робіть так, як для вас краще буде. За нашою умовою, я маю право на четверту частину.
— В мішку вже 25–30 унцій золота. Принесіть сюди вагу, і ми поділимось. А ви, Зигмунде, відділіть четверту частину харчів та відкладіть на бік. Четверо собак належать мені, але мені потрібно ще чотири. Я вам віддам частину свого таборного приладдя за собак та
