нець, а дільницю ще не зареєстровано, то оголошувалось, що вона — нічия. Всім відомо було, що Олаф Нельсон зник, і десятки людей готувалося до перегонів до Форта-Кудагі, щоб захопити собі копальню.
Але на Сороковій Милі змагання було обмежене. Ввесь табор віддав свою енергію на те, щоб вирядити Джека Герінгтона і Луї Савоя, і не було нерозсудливої людини, що самотужки пішла би змагатися з ними.
До контори записів було сто миль, і було вирішено, що обидва змагачі матимуть чотири підгони, які буде розміщено вздовж шляху. Звичайно, останній підгін повинен був розв'язати справу, тому для останніх двацяти п'яти миль відповідні прихильники намагались придбати найдужчих собак. Змагання обох партій було таке завзяте, що на собак стояла нечувана ціна, якої ще не знала історія країни. Отже, погоня за собаками ще більше звернула загальну увагу на Джой Моліно.
Вона не тільки була причиною всьому, але ще й мала найкращих собак, яких можна знайти між Чількутом та Беринговим морем. Як провідця всіх собак, Вовчий Зуб не мав собі рівного. Людина, що її сані він повезе на останньому перегоні, обов'язково виграє. Не могло бути ніякого сумніву. Проте, суспільство мало вроджене почуття такту, і ніхто ні разу не натякнув Джой про Вовчого Зуба. Обидві партії втішали себе тим, що коли не достанеться він одному, то не дістанеться й другому. Але така вже чоловікові судилася доля щаслива: пройти крізь життя, не збагнувши всіх хитрощів і підступів жіночих. Отож і на Сороковій Милі ніхто не вгадав бісового замислу Джой Моліно.
