Сторінка:Джек Лондон. Бог його батьків (1927).djvu/170

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вились униз на течію. Як і передбачалось, загата утворилася серед островів на коліні річному; льоду тут навалило величезним бар'єром, що простягся від берега до берега. Річка зупинилась, і вода, не знайшовши виходу, стала підійматися. Піднялася так, що ввесь острів залило, і люди хлюпались у ній по коліна, а собаки поплили на руїну хатини. На цьому рівні вода раптово зупинилась: не підіймалась і не спускалась.

Кід кивнув головою.

— Вище утворилася загата, — промовив він — а тому вода не прибуває.

— Тепер все залежить від того, яка загата піддасться раніш, — додав Сазерланд.

— Цілком правдиво, — підтвердив Кід. — Якщо верхня прорветься перша, то ми пропали: ніщо не встоїть перед нею. — Люди із Мінуку мовчки відвернулись від берега і, незабаром, заспівали Rumsky Ho, а далі почулось The Orange and the Black. Співці запросили ще до себе Кіда з поліціянтом; і ті швидко підхопили.

— О Дональде, невже ти не допоможеш мені? — Дейві, ридав під деревом, на якому сидів його товариш. О Дональде, допоможи мені! — Його руки були окривавлені від даремних зусиль вилізти на слизьке дерево. Але Дональд не відривав очей від річки, і раптом почувся в його голосі якийсь жахливий тон.

— О боже всемогутній! Ось воно йде, на нас іде. По коліна в холодній воді, люди із Мінука, Кід і поліціянт, взявшись за руки, гучно заспівали грізний Бойовий гімн Республіки. Але слова їхні потонули в страшному гуркоті.

Дональд був свідком того, чого не бачила ні