нявся аж на двадцять футів. Величезні криги торкались уже верхнього края берега. Долішній, низинний кінець острова залило водою. Легко без усякого зусилля, біла маса ринула за водою. Але враз гуркіт знову почав зростати, і незабаром увесь острів здригався й тремтів від ударів величезних льодових криг. Під тиском води велитенські брили, вагою в сотні тон, летіли в повітря, як горошинки. Мерзлий хаос гув і гремів. Щоб почути голос людський, треба було кричати на вухо.
Часами гуркіт, що доходив із протоки, лунав з такою силою, що заглушав собою загальний шум. Острів здригнувся: то на ріг налетіла величезна крига, з корінням вирвала зо два десятка сосон, а тоді перекрутилась, сторчаком перекинулась, з дна річного піднявши свій замулений бік і з розгону налетіла на хатину; мов гігантським ножем зрізала берег і дерева. Здавалось, ніби крига тільки доторкнулась до края хатини, але-ж переламлені бантини, мов сірники, стали сторчма, і вся будівля розвалилась, мов домик дитячий.
— А праця стількох місяців! Праця стількох місяців! А як-же ми тепер повернемось додому! — галасував Дейві, аж поки Кід з поліціянтом відтягли його від складених дров.
— Буде для вас ще кращий час, щоб поїхати додому! — гукнув поліціянт, даючи йому штовхана по голові й відкидаючи на безпечне місце.
З вершка сосни Дональд бачив, як немилосердна, руїнницька крижана гора змила стоси дров й поплила за водою. Немов задовольнившись руїною, льодова повінь повернулась у свої береги і забарила течію. Одночасно й гуркіт ущух. Присутні навіть могли чути, як Дональд з височини гукав до них, щоб вони поди-
