жерці їхні виконують усе з мого наказу, інакше я-б і не мовчав. Коли я говорю за них, то це все одно, що говорю я за себе. Ми просимо, щоб ви нас залишили. Нам не треба людей вашого роду. Якщо ми дозволимо вам сісти біля нашого багаття, то слідом за вами прийде ваша церква, ваші священики, ваші боги. І знайте, що кожна людина, яка завітає до нашої оселі, мусить зріктися свого бога. Ви — перший, і я милую вас. Краще для вас, чим швидше підете.
— Я не відповідаю за своїх братів, — промовив другий, задумливо набиваючи свою люльку. Гей Стокард був иноді розсудливий в розмові і швидкий на вчинки; але не завжди.
— Я добре знаю ваше кодло, — відповів перший. — Ваші брати численні, а ви і до вас подібні протоптуєте їм доріжки; вони йдуть за вами. Згодом вони володітимуть цією країною, але це буде не за моїх часів. Уже я чув, що вони коло верховини Великої Ріки, а далі, ближче до гирла — росіяни.
Гей Стокард, мов з переляку здригнувшися, підняв голову. Це були нечувані для нього географічні інформації. У Форт-Юконі коло Гудзонової затоки люди инакше уявляли собі течію ріки, гадаючи, що вона вливається в Льодовитий Океан.
— Значить, Юкон вливається в Берингове море? — запитав Стокард.
— Я не знаю; знаю тільки, що в долішній частині Юкона є росіяни, і що багато їх. Це не тут, не там. Ви підіть туди сами й подивіться. Ідіть собі назад до своїх братів; але проти води ви Коюкуком не попливете, доки жерці і мої вояки виконують волю мою. Так наказую я, Баптист Червоний, чиє слово — закон, і хто є керівник цього народу.
