ділив мене ним всемогутній бог. Ти чого… ти… ти… — Обурений син морський залаявся скаженою лайкою, згадавши про богів і чортів, про людських предків, про страховища, — і все це виливалось з такою жорстокістю, що Джекоб Кент стояв, наче спаралізований. Він аж одступився, звів до гори руки, немов захищаючись від насильства. Так перелякався, що гість, уже дійшовши кульмінаційного пункту своєї препишної, над міру барвистої лайки, раптом урвав і зайшовся розкотистим реготом.
— Бачите, розмокла від сонця дорога на льоду, — промовив той, з Рубцем на Щоці, серел останнього пароксизму сміху, — і треба мені тільки сподіватись, що ви дякуватимете господеві, що стрінулись з людиною моєї краси. Розпаліть-но в печі, а я піду розпряжу та погодую собак. Та не жалійте дров, чоловіче добрий: їх ще багато, та й час маєте, щоб нарубати. Принесіть ще відро води, та скоріше. Швидко біжіть, а то я вас навчу, як ходити!
Сталася невидана подія. Джекоб Кент розпалював у печі, колов дрова, носив воду і взагалі прислужував своєму гостеві. Джім Кардеджі, як виряжався з Давсона, наслухався багато казок та анекдотів і знав про злочинства цього гидкого придорожнього Шейлока. Та й дорогою численні його жертви ще більше оповідали про витівки цієї людини. Отже, Джім Кардеджі, з властивою матросам любов'ю до жартів, рішив, зайшовши до хатини, добре провчити цю людину. Він помітив, що це йому вдалось як найкраще, але не зрозумів, яку ролю відограв рубець на щоці. Тимчасом, не розуміючи, все-ж таки бачив, який жах викликав той рубець, і порішив безжалісно це експлоатувати, як експлоатує крамар підхожий крам.
