ких звітах і дрібнійших монографіях, присвячених цим розслідам і уміщеним в ріжних виданнях головне Української Академії Наук. Але і з цих публікацій ми довідуємося про богато нових, незнаних нам ранійше річей і, головне, можемо судити, яке колосальне значіння ці розсліди мають для науки історії українського мистецтва. При розслідах собора св. Софії у Київі вперше було переведено точні обміри як поземні так і вертикальні, як внизу так і в верхніх ярусах, виконано точні плани і перекрої (раніше відомий план був дуже приближний) установлено, що ґрунт, як навколо так і в середині церкви підійнято значно більше як на метр, установлено, що ні один прямий кут будівлі не є точно прямим, як і прямі лінії теж відступають від дійсної прямости. Що до прямих кутів, то і у всіх иньших досліджених будівлях XI — XII віків точно виведених прямих кутів не було установлено. Чи це єсть наслідок браку відповідно точного знаряддя у тогочасних будівничих, чи наслідок живого безпосереднього естестичного чуття тих будівничих, в нинішніх обставинах категорично рішати було-б небезпешно. Далі відкрито невідомі досі частини фрескових декорацій, зроблено багато фотографічних знимків з ансамблів і деталів, між якими особливу вагу мають фотографичні знимки з пунктів, відповідних до тих, з яких зарисовував у 1651 році частини софійського собору майстер при військовому виділі кн. Радзивила. Ці фотографії наявно стверджують точність рисунків XVII віку, а ті в свою чергу дають можливість судити про вигляд софійського собору перед перебудовами і оббудованням з XVII, XVIII і XIX віків.
Іще більше нового і, можна сказати, несподіваного принесло науці обслідування собору Спаса у Чернигові, цієї, як вважається, найстаршої із уцілівших на Україні будівлі. Тут виявилось, що прямі кути будівлі на стільки не правильні, вся будівля є так стисненою в напрямі північний схід — південний захід, що діаганалі чотирокутника під головною куполою оказалися на ¾ метра одна коротша від другої. При дослідженню виявилося, що ні одного перекриття старого в будівлі не зберіглося. При тому було точно установлено межи старого будування і новійших кладок та добудов, а також проаналізовано спосіб і матеріял первісної кладки, який оказався аналогічним до способу кладки київської Софії і иньших будівель XI віку; завдяки цему в класифікації будинків по способу їх будування можна тепер провести зовсім певну межу між будівлями XI століття і пізнійшими із століття XII. Із двох веж по краях західного фронту собора, північна виявилась прибудованою самостійно трохи пізнійше ніж збудовано самий собор; а південну вежу виведено тільки у XVIII столітті на місці сучасного соборові баптистерія. Частини фундаментів цього остатнього,
5
