конодавство, власні фінанси, військо, адміністрацію, але сейм мав бути для обох частин сполученої „Речи Посполитої“ спільний.
XVII століття було добою розцвіту білоруської народности й її культури, носителями котрої поруч маґнатів і шляхти були також міста з своїми освіченими міщанами, котрі своїм коштом підперали школи, друкарні, учених людей. Міста були зорґанізовані на підставі маґдебурґського права, мали своє самоврядування й суд, пишалися розвиненим промислом, торговлею. Протестантський рух викликав надзвичайний підйом духовного життя; по всьому краю було заложено багато шкіл і друкарень; духовенство ріжних віросповідань, змагаючись міг собою, боролись устним словом — на диспутах і проповідями, видавало полємічні твори, і в цю боротьбу втяглись широкі круги білоруського громадянства. Серед панів і шляхти знайшлось багато прихильників протестантської науки, міщанеж здебільшого вірно тримались православія.
Люблинська унія мала фатальні наслідки для обох держав: польської й литовсько-білоруської. З початку Поляки добули велику перевагу в політичному і культурному житті; вони заходились енерґійно коло спольшення й покатоличення верхів литовсько-білоруського громадянства, що їм і удалось в значній мірі. Але це повело до завзятої культурно-релігійної боротьби з кінця XVI. ст., коли духовенство католицьке, піддержуване правительством і громадянством польським, узялось активно до навертання широких кругів білоруського та українського громадянства на католицтво. Особливого напруження досягла ця боротьба після заведення на Берестейському Соборі 1596.
