боролом білоруської народности зостається реліґія: православіє, а згодом і унія. Православіє на Білій Руси терпить дуже суворі утиски. В половині XVIII. ст. православні недобитки білоруського міщанства і духовенства починають шукати оборони у все зростаючої в своїй силі держави російської, входять у порозуміння протестантами, щоб разом, як „дісиденти“, боронити свої права. Їхні скарги стужили дуже зручним приводом для російського уряду втручатись до внутрішніх справ Річи Посполитої, яка вже тоді зовсім хилилася до упадку. B 1772. році зроблено перший поділ Польці, на підставі котрого до Росії одійшли білоруські землі: полоцьке воєводство (крім частини на правому березі Двини), вітебське (без оршанського повіту), мстиславське й частина мінського. Розділ 1793 року дав Росії ціле мінське воєводство і значні частини віленського, новогрудського й берестейського. Нарешті розділ 1795. року віддав Росії решту воєводств новогрудського й берестейського, а по тільзітській умові 1807. р. між Росією та Прусією, до Росії одійшла і білостоцька область, котра якийсь час зоставалась під Прусією. Таким чином усі білоруські землі опинились під Росією.
Але це мало поліпшило становище білоруського народу, хіба що припинився утиск над православієм. Соціяльний уклад життя з кріпаччиною, з панським правом над селянами, був задержаний в повній мірі російським урядом, а гніт над кріпаками ще збільшився. Великі простори білоруських з сотнями селянських білоруських „душ“ були роздані російським вельможам. Адміністративні й виборні установи було скасовано її натомість заведено російські адміністративні порядки. „Ли-
