багато Болгар оселилося в Темешському Банаті на Угорщині, в рр. 1752—1754. на Україні, а під час російсько-турецьких війн 1789—1791. років та 1801—1812. великі болгарські колонії осіли в Бесарабії. В 1821. р. раховано Болгар в Бесарабії 38.000 душі, а по 1826. р. переселилося ще 27.000 душ.
Війна 1877—1878. років принесла нові зміни в розселенні Болгар: понад 100.000 Турків покинуло край, а натомість переселилось туди багато Болгар з Румелії та з Македонії, що залишились поза межами новоутвореного болгарського князівства. Поверталися також еміґранти з Румунії, Бесарабії, Таврії, Малої Азії. Остання балканська війна мала також своїм наслідком зміни в розселенні Болгар в ріжних частинах їхньої території, але ці зміни не досліджені точно.
Етноґрафічні межі. На півночі границею служить Дунай, почавши од Черноводи на сході до Віддіна на заході. Од Віддіна межа повертає на південь через Цар-Петрово, Бойніцу, Шішінци до сербської границі. Од тієї лінії вибігає до Віддіна болгарський клип на північ до Новосела на Дунаї. Західня болгарська границя, що йде більш-менш вдова: сербо-болгарської політичної границі (перед останніми змінами її по світовій війні) аж до міста Вран'ї на Верхній Мораві, належить до дуже спірних: болгарські етноґрафи вважають населення східної Сербії аж по Ніш за болгарське, засновуючись, головно, на тому, що селення балака тут переходовим діялєктом між сербською та болгарською мовами, знов не сербські вчені катеґорично це заперечують. Од Вран'ї межа йде до Куманова. Далі починається більш спірна межа — по Македонії. Приблизно сербо-болгарська межа
