— Ти хто єси, предивна? — з невільним страхом питали вдруге.
І знов вона мовчала.
І збігли поспіхом магнати і повели її з повагою по сходах і втрете запитали, вклоняючись поштиво.
— Я та, — промовила красуня горда: — я та, для кого зріє сей лавр! я та, для кого цісарь переплив моря і ріки, скорив народи, залив огнем, слізьми і кров'ю далекі краї! Я та, перед чиїм одним лиш поглядом вкоротиться цісарева велич! Я його кохана!
Догідливо підскочили маґнати і в золотому кошику піднесли згортки папіру, таблиці, що списані на їх були усі дарунки. І повели її в самі царські палати, підлизливе крутились перед нею, щоб догодити їй, змякшити гнів всевладної однині їх цариці.
По сходах вже один по одному вступили всякі кревняки і друзі, учителі і слуги, сусіди, земляки.
Коли-ж порідшав їхній рій, а все що оставалось багато записок і подарунків усяких, полізли всякі хвалії.
— Ти хто? Що маєш ти сказати для цісаря прихильне?
— Я цісаря хвалебних! Я ухвалюю його велику славу! — І його наділяли таблицею і записали гостем.
— Ти хто?
— Я цісаря ладен до віку величати за богорівну велич! — Сьому поткнули щось і записали гостем на царським бенкеті.
— Я той, хто по-над все шанує його побіди і труда вояцькі! Дали сьому прегарну зброю.
— Я величати маю в красних промовах його безкрайній розум! — Сьому дали посаду гарну.
— Я молюсь за цісарську особу святобливу! — Сьому дали парахвію, що й в Капитолію самому.
— Я хочу статую його зробити! — Дали йому квитка на скелі мармурові.
