до саможертви, до величної звитяги. Геть од сонного мо̀року, од огидлого безділля! Ген туди, де ллються ріки — ріки праведної крови, де горить душа в надіях, де летять побідні гискри, а згоряюча неправда димом стелеться додолу, — де ціна життя дешева, а ціна свободи й правди піднеслася як ніколи, піднеслася над усе! де охочі саможертви шлях широкий устеляють до вселюдського ясного щастя, волі і братерства!
Але все те там далеко! Тут же темно скрізь і глухо і в огидлому мороці чуєш, як якісь істоти скрізь плазують обережно, чіпко держучись одного скарбу — власного життя, а за другії скарби ім байдуже! і не марять! Та коли й гадати їм, заклопотаним в шуканні стежки певної в тѐмряві, де-б найкраще, вигідніще зберегти свій скарб шкляний! Вгору ніколи ім глянуть од поважної роботи і на закиди, на поклик як ся ніч вони глухі!..
В небі заграва згасає, город твердо, тяжко спить, заблудившись, у безладді, квилить вітер тиху скаргу, очі пилом засипає, а важкий морок стає ще темніщій, ще густіщий…
