В Міністерстві Закордонних Справ. Інтереси справи вимагали негайного навязання стосунків між Місією і польською владою і тому Голова Місії 9-го жовтня відправився в Міністерство Справ Закордонних де мав ділові побачення з референтом по українським справам п. Шумляківським та з директором департаменту східніх справ п. Кнолем і з заступаючим місце М-ра Закордонних, Справ п. Окенським.
З розмов зі згаданими панами вияснилося три моменти:
1) Місія мусіла виїхати раніш до Польщі, бо зараз частина стежок вже переплутана через прибуття посла від уряду Колчака.
2. Справи біжучого важнішого характеру можуть бути порушені Місією тільки по повороті до Варшави вищої польської влади.
3. Справа з продовженням завішення зброї може бути вирішена військовою владою.
В Головному Штабі. На другий день 10. Х Голова Місії був в Головному Штабі, де зустрів готовність піти на зустріч Українській Місії. В наслідок того, що знову таки вищої влади польської у Варшаві не має, — згода відносно завішення зброї продовжена знову на дальші десять день з 11.
Перші „камні преткновенія“. 10-го числа у Голови Місії, в присутносте деяких радників, було неофіціяльне побачення з референтом по справам українським п. Шумляківським і Директором Схід-Д-ту п. Кнолем. З розмови виявилось, що п. Пилипчук мав листа від Головного Отамана до Начальника Польської Держави, що значно піднімало престіж самого Пилипчука як віригідної людини і цеж саме робить для поляків дуже небажаним анулювання Місії п. Пилипчука. Таке анулювання, казав Кноль, і з там тепер приходиться погодитись — було б не на користь і самій Місії, бо можна сподіватися від ворогів погодження Польщі з Україною закидів, що хто може поручитись, що ця вже Місія, себ-то наша, з остаточною її не замінить Місія нова.
„Що до деклярації, виданої п. Пилипчуком, то ця остання в очах польського Уряду не є ще обовязуючим документом. Польський Уряд зважив по заяві п. Кноля, на велику вагу питання про кордони і тому волів аби п. Пилипчук поспитався згоди свого Уряду на вирішення того питання.
„Отже, зважаючи на те, що 1) Місія Пилипчука опиралась не лише на формальні уповноваження, а і на офіціяльний лист п. Головного Отамана до п. Начальника Держави, зміст якого (листа) Місії не відомий і 2) що деклярація не вважається польським Урядом за обовязуючий документ — можливо, що коли польський Уряд не спиратиметься на деклярації, то Місія наша і не буде потрібувати виступати за аналюванням роботи п. Пилипчука.
„Другою точкою розмови було питання — як розуміти титул радника п. Вітвицького, якого названо в акредітиві „Державний Секретарь ЗОУНР.“. Прийшлось давати пояснення, що згаданий титул не є показчиком того, що ніби то в нашій делегації представлена нарізно Наддніпрянщина і Наддністрянщина, а лише виразником дотеперішнього правнодержавного статуту Соборної України затримує до остаточного акта про правнодержавний устрій України свій Уряд, який в залежности від вирішення долі Галичини або буде скасовано, або Уряд той обійме відповідну територію України. Виразник польських державних інтересів п. Кноль, який тут іде за прихильника щирого погодження з Україною — висловився, що Польському Урядові навіть вигідно було б, коли б Галичина була представлена окремо, бо тоді би Польща могла б попробувати безпосередньо дійти з галицькими миродайними кругами до порозуміння в справі Східньої Галичини, але Поляки, погоджуючись на таке пояснення участи „Державного Секретаря ЗОУНР.“, як то дає делегація, — все таки відчувають, що це „шпилька“ яку втикає один бесідник під час, здавалося б щирої розмови, в бік другому бесідникові.
