Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

10

ЕМІЛЬ ЗОЛЯ



несла ще теплий хліб; вона побачила дитину на землі і знов приступила до неї.

— Я тебе тут не лишу, дитинко!

Губерт, що стояв на порозі, взяв хліб від жінки і сказав до неї:

— Візьми та занеси її до хати!

Губертина не відповіла нічого, лиш схилилася і взяла дитину на руки. Дівча не ставило вже ніякого опору; як би нічого, як би кусень леду, або як би ту маленьку пташку, що випала з гнізда, занесли її у хату; біднятко замкнуло очи і затисло вже зуби.

Ввійшли у хату. Губерт замкнув двері, а Губертина увійшла з дитиною на руках до світлиці від сторони вулиці, де перед великим чотирогранним вікном висіли взірці до вишивання, а звідси зайшла до кухні, де давнійше спільно проживала ціла родина. Кухня виглядала ще по старосвітськи: під стелею був сволок, поміст був виложений плитами, а коло печі був великий, мурований бовдур, ще такий самий, як його спершу поставили. Навіть всіляка посудина, горшки, кітлики і миски на полицях походили ще з передтамтого століття; так само старе фаянсове начиння, камінні горшки і начиння з цини. Лиш замісць старого припічка була вже новомодна піч з широкою бляхою та мідяними берегами, що аж світилися. Бляха була як грань червона і було чути, як в кітлі вода кипіла. З боку грілася в великій бляшаній ринці біла кава.

— Там до біса! Таки тут ліпше, як там на дворі, — відізвався Губерт і сперся рукою на стіл в стилю Людвика XIII, що стояв посеред хати. — Посади малу коло печі, най відійде!

Губертина посадила дитину та обоє лиш дивились, як воно поволи приходило до себе. Сніг на одежині топився скоро і грубими каплями спливав на землю. З дір великих чобіт виглядали покалічені ноженята, а з під тоненької вовняної одежини виглядали сухі кости, що аж серце боліло дивитись на ту біду та нужду. Дитиною стало через хвилю трясти а відтак розкрила вона очі та боязно споглянула довкола. Вона виглядала перелякана, як та звірина, що несподівано попала в сітку. Склонила головку на хустку завязану під борідкою, а праву ручку так притиснула до себе, що Губерти були певні, що у неї одна рука увяла.