го національного інстинкту, що пізніше розвинувся в глибоку національну свідомість. Сприяло тому, крім безпосереднього українського оточення, також знайомство з українською літературою, українськими часописами, як напр., «Зоря» львівська і зрештою — український театр, про вплив якого він згадує так:
… «приїздив до Вороніжа вперше з своєю трупою М. Л. Кропивницыкий; він, дай Боже йому здоровля! розбуркав мене від духового спокою: я взявся працювати біля українського словаря, а далі вкинувся в етнографію і фонетику української мови. Життє моє, за тими ж самими лихими обставинами, повеселішало, бо я бачу мету життя свого, побачив ту «суспільну діяльність», що за часів школи десь ховалася в далекім тумані; я побачив, що я можу зробити хоч крихту користи для рідної Матері-України, про котру я забув того часу, коли був у школі. Таким чином я уважаю Кропивницького своїм хрещеним батьком і довіку дякуватиму йому за своє духове відродження».
Та не сам М. Дикарів був під цю пору на Подоню. Мав він поплечників в українській національній праці серед місцевого населення. З них в першу чергу треба эгадати I. Череватенка.
Був це селянин слободи Росош Острого-
