дашева сім'я». Перший приклад дає він в одному з дописів на сторінках «Маяка» (Київ):
«Було це — пише він — ще на початку моїх парубоцьких літ, тоді саме, «коли в грудях так багато співу, що хочеться сліз».
Ми — четверо нас було — молоді діти природи, діти хліборобів «працею зморені», сиділи мовчки під вітряком і слухали чарівну соловейкову пісню. Перед нашими очима було заснуле село і широкий, нерозмежований зі степом вигін, рідкою сутін'ю вкритий.
— Як хороше, — хтось промовив. А скільки краси мав сріблолиций і «небо незміряне, всипане зорями».
— Дивіться, дивіться — зірочка покотилась!…
— Душенька чиясь — промовила Ганна і почала оповідати казку про Змія. Розказав і Панько, якусь казку. А далі пристала Ганна й до мене.
— Розкажи, ти ж багато тих книжок перечитав!
— Хіба в книжках є гарні казки! В книжках тільки й пишуть про Бову Королевича — якось сумно одказала охоча до казок чорноока Пріся. Але була моя черга, й я почав:
|
Вітер в гаї не гуляє, |
