Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 84. 1908.djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Те що зробив Вільгельм Завойовник в Анґлїї, Кароль V в Еспанїї, Габсбурґи в Чехії та Угорщинї, маркґрафи бранденбурські в Прусії — могло бути і в Польщи. Династія Вазів була зразу на сїй дорозї, та скоро її стратила, збувши ся шведської корони. Друга така можливість зявила ся тілько за Августа II. Полученє Саксонії і Польщі перзональною унїєю могло було вийти в користь обох країв. Через те Веттини могли в Нїмеччині відограти, хоч у частинї, ролю Габсбурґів та Гогенцолєрнів. Се не стало ся; і тому мало в новітних віках володарів, які були б так неоднаково оцїнювані як саме Август Кріпкий. Неоднаковість осуду полїтичної дїяльности сього князя не походить ізза національного становища історика. Як між польськими так і нїмецькими дослїдниками єсть такі, що уміють неодно корисне сказати про Августа, так і такі, що не полишають на нїм нїякої яснїйшої рисочки[1]. Се доказує тілько, що наука не виповіла ще рішучого слова про нього. На сїм місци нам байдуже про особисто-моральний бік сеї історичної фіґури (цар Петро В., Фридрих Вільгельм I були зовсїм не кращі); для нас інтересно, чи Август мав змогу відограти в історії Польщі епохову ролю, чи були у нього свідомість свого завданя та розумінє потреби перестрою держави, вкінци якими шляхами та якими способами стремів до того.

Скілько не було б романтизму, навіть містицизму й авантурности в мотивах, які привели курфірста до старань про польську корону, треба признати, що від разу брав він польські справи зовсїм серіозно. Очевидно, альфа й омеґа полїтичного думаня і змаганя було його династичне, ба й особисте „я“, — та се на той час вповнї зрозуміло. Тодїшній абсолютизм мав скрізь таку прикмету. Дїло в тім, що при усїм династичнім ма-

  1. Давнїйші польські історики (Яроховский, Шуйский) осуджували Августа дужо остро аж до грубої несправедливости; рішуче слово оборони сього короля висказав проф. Войцєховский (O powtórnej elekcyi St. Leszczyńskiego); посереднє становище зайняв проф. Аскепази (Koniec Augusta); останнїм з черги висловом науки про Августа треба назвати численні статї нїмецького історика П. Гаке (Politisches Testament Augusts d. Starken, 1900; J. F. Wolfframsdorff und das Portrait de la cour de Pologne, 1901; König August d. St., 1902; August d. St. und Brühl, 1903; Die Türkenfeldzüge Augusts d. St., 1904; Polen am Ausgang d. XVII Jhrh., 1905; Die Wahl Aug. d. St. zum König v. Polen, 1906 й ин.), який дуже критично, навіть остро оцїняє його полїтику, одначе зовсїм не закриває очей на його гарні прикмети як чоловіка, володаря і полководця.