перехід не міг не оповити Тараса журбою і безнадїйною скорботою! Але ж нїчого проти панської волї він не спроможен був вчинити. Він був крепак; нїмий, безправний раб і повинен був корити ся панській волї, підлягати їй, хоч би не йшла вона на перекір єго власній волї і бажанню! У рабів не повинно, бачте, не може бути власної волі; воля деспота — от їх воля.
З житя великих поетів, як от Дант, Байрон, Гюго і інч., відаємо, що кожен з них на своєму дитинному віку був закоханим вельми рано 9–13 лїт. Не минули оті чари і нашого поети. Правда в оголошеному доси житєписному материялї — споминках прямої указки на се не знаходимо; але знайдемо її в тих віршах Шевченка, що більш чи менш можна брати яко автобіографичний материял. З них побачимо, що тодї ще, коли жива була Тарасова неня, серце єго обізвало,ся до серця якоїсь „кучерявої Оксани“. На превеликий жаль я не міг довідатися, хто була ота Оксана? В свій час нїкому не прийшла думка розпитати у родичів Шевченка, .або у знаємих єго, кирилівських єго ровесників про Оксану; а тепер вже й слїд пропав! Якось я спитав про се одного кирилівця і почув від єго: „мало хиба у нашому селї Оксан було!“ Коли б знати її на призвище, то б може й пригадав собі“.
Тілько з Тарасових віршів знати, що Оксана „красна була і невбога“. З нею, каже поета:
„Ми в купочцї колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
І говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали!
Старі заранї повмірали
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились нїколи.“[1]
Можна гадати, що ота Оксана була та сама дївчина, що раз беручи плоскінь почула, що Тарас плаче, пасучи ягнята: вона
„Прийшла, привітала
Утирала мої слези
І поцїлувала“.
З того поцїлунку уся журба минула у Тараса і
- ↑ Кобзар I. 245.
