зробитись зовсїм статною молодичкою. Мовчазливість батька змалку зробила її здержаною. Всьміхалась вічно, се так: але то лиш для того, щоб кождому показати ся ввічливою, а в душі була дуже поважна.
Розуміє ся само собою, що з цїлого округа парубкам відбою не було у мельниківни — не так може за її вроду, як за богатство. А вона вибрала собі такого, що всїх зачудувала. На другім березї Морелї жив високий парубчак на імя Домінїк Пенкер. Він не був родом із Рокрези. Десять лїт тому назад прибув із Бельґії, щоб обняти на власність маленьку оселю, полишену йому дядьком, і положену якраз на краю лїса, напротив млина. Він приїхав з наміром продати ту посїлість — як сам говорив — і вернути до свого краю. Але мабуть місце сподобалось йому, бо більше вже він з ним не розстав ся. Приняв ся оброблювати свій ланок і садити огородину на продаж, — тим і годував ся. Крім того ловив рибу, стріляв дичину, не раз побережники мало-мало що не зловили його на горячім учинку. Таке безжурне житє, якого засоби не зовсїм були ясні для селян, кинуло на него недобру славу. Його величали трохи не
