дом Морелї, її музикальним і ненастанним журчанєм. Нїколи ще роскішнїйший супокій не панував у тім щасливім закутку природи.
Минув місяць. День по за день зблизив ся і передодень сьвятого Людовіка. Рокреза повна була трівоги. Прусаки побили Наполєона і поспішним маршом ішли до села. Уже з тиждень подорожні люде віщували про прихід Прусаків. Вони — в Льормієрі, вони — в Новелї, і що дня чуючи про їх наближуванє Рокреза від самого сьвіту ждала, що ось вони покажуть ся з лїсів. А вони не показувались, і се ще дужше трівожило людий. Певно вони нападуть на село в ночи і виріжуть усїх.
Минулої ночи досьвіта була трівога. Селяне пробудили ся почувши великий гомін людських кроків на вулицї. Жінки вже клякали і хрестились, поки, відхиляючи бережно вікна, побачили ноги в червоних штанах. То був французький віддїл. Капітан зараз закликав мера і лишив ся в млинї, розмовившись з дядьком Мерлїє.
