Він не сказав анї слова більше і обернув ся на закаблуках, жадаючи, щоб до нього привели сїльского мера. Франсуаза схопилась, злегка запаленївши. Здавалось їй, що зрозуміла значінє запитаня, і в нїй пробудилась надїя. Сама побігла за батьком.
Дядько Мерлїє, скоро тілько втихло стрілянє, живо подав ся з низ деревляною ґалєрійкою, щоб обдивити колесо. Він обожав дочку; до Домінїка, свого будущого зятя, почував велику прихильність, але колесо також займало в його серцї важне місце. А що дїти — як він їх звав — вийшли цїлі і без шкоди, то він згадав про третього свого любимця, котрому перепало солоно. І нахиливши ся над деревляною машиною, він з жалем оглядав ушкодженя. Пять лопаток потрощено, середина вся була подїравлена кулями; промірюючи глубокість дір, він роздумував, як-би понаправляти ту руїну. Франсуаза побачила, що він уже почав затикати дїри обломками і мохом.
— Таточку, — сказала, — вас кличуть.
І в кінцї заплакала, передаючи йому, що чула. Дядько Мерлїє похитав головою. Людий так не розстрілюють. Тре-
