плячкою. Нараз прийшла їй в голову думка, що він міг вилїзти на дерево. Вона пішла піднявши в гору очи і що крок кликала його. Зазуля відповідала їй; між гильками пробігав шелест і змушував її що хвиля думати, що ось-ось він зараз і злїзе. Раз їй навіть повидїлось, що бачить його, і вона пустилась утїкати. Що вона могла сказати йому? Не вже таки вона на те шукає за ним, щоб його розстріляли? О, нї! Вона не скаже йому сього. Та тут думка про батька острим ножем різнула її по серцї. Вона впала на траву і голосно заридала;
— Боже мій, Боже мій! По що я тут?
Вона божевільна, що прийшла сюди. Пронята страхом кинулась утїкати з лїса. Три рази збивала ся з дороги і думала вже, що не втрафить до млина, коли нараз опинилась на лузї як-раз насупроти Рокрези. Боже мій! Не вже-ж таки вона верне сама? Вона зупинила ся, коли нараз почула голос, що кликав її:
— Франсуазо! Франсуазо!
Вона побачила Домінїка, як обережно підводив голову з ярка. Великий Боже! вона найшла його. Небо хотїло, зна-
