[Диви у нас відд. І, № 1, ст. 1].
[Диви у нас відд. І, № 2, ст. 1].
Раз зійшлися ґосподарі собі докупи і начали єден другому росказувати, як то давно було, і за-що то тепер люди так бідуют, і через що то зробилося. Але єден обзивався: „Ото, каже, так було: Бог, як сотворив мир, але щоби му було що їсти, засадив гарний горо̀д різними потребами: капустою, морквою, цибульою і картофлями; але не було кому пильновати від шкоди. Сотворив Адама і казав му пильновати город, щоби свині не рили; але як з'явилася до него Єва, то він так полюбився з нею, що раз-в-раз сидів коло неї в корчах. А тимчасом свині пришли і геть порили Божий горо̀д, а той і не знав о тім. Приходит Бог в горо̀д, дивится: шкода велика. Зачав кричати, — а той в корчах байдуже. А Бог кличе: „Ядаме! Ядаме!“ Нема. — „Ядами, сяку-таку твую матір! ходи сюди!“… — „Стій, куми! де-би то було, щоби Бог так лаяв погано?“ другий каже. — „Не переч, куме! як Богови докучит, то і він мусит лаяти… Але Бог дивится, що Ядам такий непослушний, — взяв-казав янголям найти єго і нагнати. От через тоє Ядам своєм дітям не казав їсти свиний. І жиди до сих пор приказ єго шануют. Але наші прапрадіди, як закушали, що свинина добре м'ясо, на тоє не вважают і їдят на здоровля до сих час“.
[Диви відд. І, № 6].
