то я не продам!“. Але той пан каже: „Ну, триста рублів дам!“. Тії люди підоймили охоту, що то дитина. Але то гріш — лакома річ, і продали ему. Взяла тая жінка, вложила єго в кошик, і він взяв під полу і поїхав з ним додому. Але переїздив через дужи густий ліс. Казав козакови стати і прегнув грабчака, прив'язав тую дитину до того граба і пустив вгору з тою дитиною, а сам поїхав.
Але побирижник ходит єден день, — слухає, що десь дитина кричит, а не можи здибати. Досит того, що аж третого дня здибав, здійняв. Але думає собі: „Де биту єго подіти?“ І каже: „В мого кума-мельника нема дітий. Треба єго туди занести, можи єго вигодує і дочекаєся послуги“. І заніс, але ще не показує єму, іно так…[1] [го]рівки, то дам вам хлопця! А той каже: „Ах, куми, я вам дам на три ока“. І той єму дав того хлопця, а він дав єму на три ока горівки. Потримав він єго рік, — от ту і єго жінка мала хлопця. Другого — знов мала хлопця, і третого року — также мала. Тії попідростали, він їх віддав [до] школи на науку, і того четвертого, що єму кум дав; і казав, що „не буду в вас, аж за три роки“. Завіз їх до школи. Той же найда добри ся вчив, а єго — не хотіли. Вийшло вже три роки. Він поїхав до них, і там зачали єму казати, що той хлопец добри ся вчив, а тії нічого не вміют. Той ся розсердив і каже: „Іди собі! бо ти не мій син, а я не твій батько!“. Той подякував єму, що єго вивчив, і пішов в світ.
І зайшов до якогось пана, і просится, щоби єго прийняв за кухара, або діти вчити. А той пан так каже: „Ну, то добри! от в мени діти вчатся, то ти будеш їм їсти носити, то-що!“. І він як зачав ся придивляти коло них, то ще лутше навчився, як вони. Той ся як довідав о тім, що він лутше вміє всьо, як єго діти, — взяв і відогнав єго.
Він, як зачав іти, зайшов аж до того самого пана Марка, що єго повісив на граба, і каже: „Чи не прийняли би ви мене за окомана, або так за якого писара?“ Він єму задав задачу, кілько в 1000 по грошованів. Той єму зробив тоє, а єму задав: кілько є в 1000 денюжок?…[2]. Той зробив, віддав єму, і єго прийняли. Но сам зараз виїхав в дорогу, а жінці казав, щоби єго стратила, бо він вже ся догадав, що він єго паньство возьме. Але нім він приїхав, то вона єго подружила зо своєю дочкою, і вона мала хлопця з ним. Іно приїхав додому, то стара зараз єму розказала, що „наші ся діти дужи люблят, що єдно за другим аж гини!“. А він каже: „А на що ж ти їх подружила, коли я тобі казав, щоб ти єго стратила, а не жинила?!“ І каже до него: „Іди ж ти собі тепер в світ долі шукати!“.
Той як зачав іти, зайшов аж до якогось цара. Той ся єго питає: „Куди ти ідеш?“. А той каже: „Долі питати!“ — „Ну, спитаєшся
