Господиня каже: „Хтіла-м дати, батюшка, вам на дорогу, і не знати хто ззів половину пацєті!“. А піп каже: „Ой, в мене собака дяк! міні він завсіди так робит, — то певни він ззів!“. Закликают дяка до хати. Піп каже: „Ой ти, дяче, собако! господиня спекла для нас порося, а ти нащо вночі ззів?!“. Але дяк знає всьо то, хто ззів, а не хоче єго виславляти і стиду єму завдавати. Господиня просит вже попа: „Не гнівайтись і не противтись! возьміт і тую половину, будьте ласкаві, будете мати на дорозі ззісти!“. Виїхали і їдут. Їдут, може вже з 10 миль. От заїхали на ніч до коршми, і дяк каже: „Ну, признайтись, батюшка, чи ви ззіли половину пацяті?“ Піп каже: „Христо[с] святий, що не я ззів!“. Але дяк не такий, — ніц не каже. Але приступают до їди. Ззіли вони оба тую половину пацяті і виїхали звідтам.
Заїхали в їдно місто. А в тім місті була у кріля дочка, що вона хорувала два роки, і ніхто не міг єї викуровати. Заїхали вони на станцію, питают: „Що тут чути?“ Господар каже: „А що ж чути? В нашого кріля дочка слаба вже два роки, і ніхто не може єї ради дати, і він би дав половину свого крулества, коби хто єї викурував“. Той дяк каже: „Щоби мині дав гарнець злота, то я би викурував, і ще краща би була як перши“. Господар дав знати до короля, що такий ся знаходит, що за 2 годині викурує, і хоче за тоє гарнець злота, але щоби і поязд за ним приїхав. Король зараз посилає поязд. Бере дяк з попом сідає, і приїзджают до круля. Приходят до єго палацу. Повідає круль: „Ти, каже, доктор?“ Дяк каже: „Я!“ — „Можеш ви[ку]рувати мою дочку?“ — „Можу!“ — „Пам'ятай, як викуруєш, то дам тобі половину крулества“. Дяк каже: „Я ніц не хочу, іно гарнець злота, — вона за 2 годині буде здорова“. Пішов до єї покою, бере рубає крулівну на кавалки. А піп сидит і дивится та думає собі: „Буду і я так робити без него, як де злучится!“. Взяв дяк, переполокав, поскладав на стіл тоє тіло, хухнув на него, — вона встала і заговорила: „Тату, дайте мині напитися, а то без [води] два роки не говорила!“. Дає єму король половину крулества, але він не хоче і бере тілько гарнець злота і поязд з штирма кіньми.
Виїхали вони, приїзджают в друге місце, а там був слабий король. Приїхали на станцію, питают: „Що там чути?“. І їм кажут, що „наш кріль вже слабий, два чи три роки, і дав би половину крулества, щоби хто єго викуровав“. А піп повідає: „Я єго викурую!“. Господар дав знати корольови, що єст такий, що єго за дві годині викурує. Посилає козаків за ними, щоби ішли до него. Сідає піп і дяк, їдут. Приїздят до короля. Той питає: „Можети ви мене викуровати?“ Піп каже: „Можу!“. — „Ну, як викуруєте, то дам половину крулества, а як не викуруєте, то голови постинаю!“. Піп думає собі: „Не буде мині нічого, бо я видів, що дяк робив“. Казав король зараз коло них поставити варту, щоби стерегли, аби не повтікали. Пішов піп з дяком до круля на станцію. Бере піп і рубає круля на
