іде до пана. Росказав як було. Той посилає козака привести, але жид знає, що в него (мужика] навіть вдягнутися нема, — каже козакови: „Слухай-но! піди до мени, возьми опанчу, сорочку і чоботи, най він вдягнеся та й і прийдет!“. Зробилося як казано; — приводят мужика. Пан питає. Той совсім відказався і знати нічого не знає. Нарешті каже: „Що ви, пане, вірити жидови? Він далі скажи, що то, що на міні, то єго!“ — „Бо таки моє!“ — „От дивітся, пане, яка неправда! Я в свої хаті вдягнувся, а він каже, що то єго!“. Пан, знавше мужика, що то чоловік богобойний, нагнав жида. Досить, що, як зачав мужик тамто стрем'я продавати, зробився богатим, що навіть не можна сказати. А нарешті взяв та й віддав ангелови то стрем'я. І то йму тогди росказав, як зробив. — „Ну, каже, тепер мусиш Богови докласти, бо-сь мене даремни на гріх привів. То проси ж Бога, щоби мині простив!“.
Парубок дівку любив і засватав єї, але прийшов святий отець Николай і каже: „Що ж ти за него підеш, коли єму коротки житя? ти будеш жити 42 роки, а він 2 роки! коли хочеш іти за него, то відпусти му 20 літ, то враз будети жити і враз повмираєти“. І вона єму пожичила тих 20 літ. І вона жила разом з ним і вмерла разом.
[Диви у нас відділ І, № 7, ст. 3].
Був чоловік бідний і мав два хлопці, а не мав їх чим ні одягнути, ні нагодувати. Допіро, каже найстарший: „Що я буду, тату, при вас голий і голодний? Піду я в світ: як я чого ся дослужу, то прийду до вас!“. Батько каже: „То іди, сину!“. Той вийшов, але на дорозі периходит єго старий дід: „А де ти ідеш, сину?“ — „От, каже, іду в світ, служби питати!“ — „Як питаєш служби, то, іди, в мене будеш служити: не будеш в мене ніц робити, тілько два коники пасти. І то так будеш пасти, щоби-сь ні підганяв, ні завертав, тілько куди вони підут, щоби і ти ішов за ними!“. Прийшов він, там дала єму [господиня] обідати, і дає єму на полуднє хліба дрімлящаго і сира сонлящаго, а дід дає дудочку в кошик, щоби він грав і не заснув. Пігнав він тії коники, — вигнав в степ. То ті коники прийшли під грушку, поставали. Він сів, схотілося єму їсти; вкусив він хліба — здрімався, вкусив сира — заснув. Кони[ки] вихолодилися і пішли куда їм треба; повернули назад, знов стали охолоджуватися[1] під грушкою.
- ↑ В оригіналі: „оголоджуватися“. М. Л.
