знати де ся поділа з горшка. Бо ни було нікого, іно якись мазур приходив до сповіді. А ксьондз подумав собі: що-но мазур признавався, що вигнав свиню з гороху і шапку взяв. І каже: „Тато він вкрав сало і шапку!“. І післав за мазуром і питаєся, що „ти вкрав солонину й шапку?“ — „А скончилося, ксьондзи! бо ви мені дали розгрішенія!“. І пропало всьо.
Раз циган прийшов на празник до села. Зайшов до попа, не застав нікого, тілько попадя коло пєца варит їсти. Взяла кинула три куски сала в горох, щоби смашний був, і якось вийшла на двір. Циган хутенько витягнув сало, сховав за свої лати, і пішов до церкви. Дивится: стоїт попівска шапка перед святим Николайом. Той взяв шапку і сховав. Але дивится: люди ідут до сповідію І він пішов висповідався, а на кіньці каже: „Добродзєю! я маю ще два гріхи: чи можна казати?“ — „А як же! кажи“. — „Ну, як свині в горосі ходят, то можна вигнати?“ — „А треба!“. — „Ну, я вигнав!“ — „То добре-сь зробив!“ — „А перед святим Николайом можна шапку скинути?“ — „А треба!“ — „То я скинув!“. По служеню піп шукав-шукав свої шапки — не міг найти. Прийшов [додому] вже без шапки і росказує попаді, що, каже, „ніколи мині того не здаралося, що тепер: хтось шапку вкрав!“ — „А мині также хтось сало вкрав з гороху, і нікого не було, іно циган!“. Начали вони припоминати собі, а нарешті післали за циганом. Привели єго, питаются: „Ти вкрав сало з гороху і шапку?“ — „Я! Але признав-им-ся на сповіді, і батюшка мене похвалили!“. Тото всьо відібрали, а єго пустили.
Ксьондз їден богатий сповідав злодія. Али той зобачив, що в него є дорогий дзиґарок, і думає: „Як би єго вкрасти?“. І присунувся до него, і за[ча]в гріги (sic) визнавати, і витягнув з кешені. І каже, що „я дзиґарок вкрав“. А ксьондз каже: „Віддай, бо то гріх!“. — „Коли мині встидно віддати! али ней ксьондз прийме!“. І показує єму, тілько трошки, — а ксьондз каже: „Я ни потрібую, бо я маю свій!“. І той сховав. І каже ксьондз: „Пам'ятай, щоби-сь дзиґарок [віддав], бо то гріх“. — „Коли я віддавав! то ни хоче прийняти“. — „Но, коли так, то витко, що він тобі дарував, — то нима гріха!“ Али ксьондза просит, щоби нічого нікому ни казав, а ксьондз каже: „Я нічеєго гріха ни можу сказати, бо мині би за тоє язик врізали“. — „Ну, коли так, то добре!“. І пішов, і молится. А ксьондз хотів ся подивити, яка година: чи час вже на служенія вставати?
