хмара — і так, що чим-раз більша. Він каже: „Носімо снопи, бо буде дощ!“ Вони єго не слухали, але прилітає до него на білім коні чорт і каже: „Ей пусти, бійся бога, бо згину!“ Той каже: „Не пущу!“ Прилітає другий раз і каже: „Ей, бійся бога, пусти, бо трісну!“ Допіро каже: „Пущу, але так щоби-сь мені ніц не зачіпив крила[ми] пашні, іно суголовками!“ Так він і зробив, пустив суголовками. Зараз ту дают до пана знати, що то такий і такий стримав хмару. І єго пан звільнив от панщини [Пор. ст. 13, № 24].
В місті у Літнівцях, Ново-Ушицкого уєзда, іконом служив у генерала і ходив собі вечером[1] на умізги до панни. І ни так то він єї любив, іно для того ходив, що єму ся скучило. І їдного часу іде від неї вечером пізно, — али слухає: щось ніби туркотит за ним. Оглядаєтся, а то валов'янний клубок. І він начав втікати. І єму було додому під гору, а клубок за ним котится, так що аж єго по ногах б'є. І той прибіг до плота, пирискочив без пліт, а клубок — за ним! Прибіг до сіний по сходах, а клубок за ним! І він скричав в сіньох, і вибігла челядь, і всі той клубок бачили; а як їден зхватив друк і хтів вдарити, то ни знате де ся подів.
Бо то сидів польовий, і сидів собі в будці при воротах. Але прийшло раз рано, — він собі сидит, дивится: біжит хорт білий, та й прибіг коло него і, ніби, ся встримав коло него. Той польовий вийняв кусок хліба і дав єму. Він з'їв той хліб і дивится на него. Він взяв кинув знов єму, і так всьой хліб викидав, що-но мав. Він з'їв, полежав собі, трохи відпочив та й побіг. Прийшло з два роки, чи там три, — бере посилає єго пан за 2 милі, чи там за 3, з листом. Він приїхав, віддав той лист і повертає додому. Десь тут захватив єго нічліг на футорі. Він приходит до хати і просится там на ніч; але хлопці кажут: „Чикайти, ми ся спитаєм тата, чи скажут приймити!“ Так той батько їх виходит і каже: „Овшем прейму на ніч!“ Приймив єго на ніч і каже до жінки: „Бери вари вечеру!“. Зварила жінка вечеру, він приніс горівки, повечерали, як має бути. Переночував (польовий), встав рано і дякує єму за нічліг. Той каже до того польового: „А чекай! Ще не підиш! Жінко, вари обідати!“ Зварила жінка обід, пообідали. Бере він, вже дякує єму за нічліг і обід. Бере і іде. Той виходит за ним, хозяй, на двір — і питаєся: „Чи пізнав ти мене?“ Він каже: „Нє, не пізнав я вас!“ А він каже: „Чому? Коли я тебе пізнав, а ти мене нє?“ — „А як жи я, каже, можу вас пізнати, коли я єще вас і не видів, іно осей раз допіро?“ А він каже: „Як то нє? А пам'ятаєш, як то ти мені давав хліба?“
- ↑ В оригіналі „годывъ“. М. Л.
