— Не турбуйся про мене… зрештою тут… з тобою буду… от приставлю тільки крісла… Ну, поцілуй же мене надобраніч. Жовтодзюбику… і не гнівайся…
Вона підставила йому своє личко.
— Добраніч, моя Катрусю…
Він її міцно поцілував і несамохіть, як старший брат сестру, перехрестив.
Вона засоромилася.
— Я вже так давно не молилася — тепер буду…
Небавком Арсен уже рівномірно віддихав.
Кетті покрутилася по кімнатці. Поправила ковдру на ліжку, щільніше прикрила нею свого гостя, погладила його блискуче, чорне волосся, що відбивало від білої подушки.
Хвилинку чути було два ріжні приспишені віддихи, голосні як тикання двох годинників.
На кімнату падали химерні тіні романтичного вечора.
Перемучений подіями бурхливого дня, Арсен спав міцним здоровим сном. Кетті даремне хотіла піти за його прикладом. Сполоханий сон утік з її очей. На екрані свідомости почали зарисовуватися давно забуті картини милого, безповоротного дитинства.
