усмішку. Наче ненароком він поглянув на Арсена. Обличчя молодого чоловіка видалося йому знайомим, хоч він не міг пригадати собі, де саме бачив його. Як не напружував своєї памяти, не міг усвідомити собі, хто це. Бачив його десь… так… напевно… Міг би присягнути — але де, при яких обставинах, хоч убий, не міг нагадати. Одначе Кетті усміхнулася йому — це напевно її коханець. Треба прослідити його: хто він, де мешкає, що робить…
Жорж вийшов на головні сходи і свиснув на першого хлопця, якого побачив — продавця ґазет.
— „Красную Звєзду”? „Комуніста”? „Пролєтарське Слово”?
— Ні… ось маєш тут пів рубля. Поклич мені Шурку Свища… Бачив його де?
— Так, він щойно побіг на вулицю… якто вона тепер називається? Карла Маркуса…
— Гайда за ним, та скоро… Скажи, щоб негайно йшов до „Імперіялю”… Ну, швидко!…
Хлопець побіг у вулицю, Жорж вернувся до каварні. Нетерпеливо міряв кроки, піджидаючи Свища. То був малий хлопець, продавець ґазет, хитрий і моторний. Жорж неодин раз користувався його послугами.
— Богу дякувати, йде!
Жорж аж свиснув і перехопив себе на думці, що йому, як комуністові, не личило б звертатися до Бога…
— Іди сюди Шурка… скоро! Маєш мені виконати одне доручення.
