— Ага… Замов собі сама… ти краще знаєш.
— Нехай буде і так, — зідхнула удавано вона: — Отже слухай, Жорже: кавіяру, устриці і пляшку замороженого „Редерера“…
Кетті сиділа за той час у своїй гардеробі і пробувала здати собі справу із свого першого вражіння. Кілько вона вже бачила тих старшин? Чи можна довіряти першому поглядові? Що таке очі? — мова душі?! Не їй повторяти ці фрази!
Але їй було б цікаво познайомитися ближче з тим новим юнаком. Могла би попросту підійти до Люсі — на неї і так чекає Ямбо з її приятелькою… Ні, сама не піде. Нехай не думають, що робить це зі звички, професійної осоружної звички…
Її думки перебив кельнер.
— Пан Ямбо хотів мене бачити? — струснула золотистими кучериками.
— А ти чого, Спокусо, так довго дала на себе чекати? — привитав її Петро.
— Мусіла-ж я перебратися, не могла-ж так просто, зі сцени до… тебе? За багато заздрісних на салі! — зажартувала. — А ти гадаєш, що ти в полку, де можеш наказувати.
— Ну, вже не сварися… просимо до гурту… Це мій друг Арсен… Поручаю його твоїй опіці.
— Поручник Бурко — почервонів Арсен.
— Дуже приємно, — вона подала Арсенові руку, яку він затримав на мить довше, ніж повинен би при першій знайомости.
