яка… Що все це має спільного з якоюсь Кетті з бару — може донькою якогось сторожа, вуличного міняйла, спільничкою Бог зна кого з тих закулісових аранжерів нічної гульні по мюзік-голах і кабаретах…
Хотів сказати просто: „Вибачте, але я завтра…” Так легко було збрехати щонебудь…
— Прошу зайти — почув він такий ніжний голос, що всі його сумніви миттю розвіялися, — Не зашкодить після такого бенкету трохи відпочити. Ми поправді і не мали навіть нагоди порозмовляти…
Справді, він зовсім не знав її, варто було б…
З сіней ввійшли в кімнату. Кетті засвітила елєктричну лямпу.
Типова кімнатка кабаретової артистки. За параваном шафа на сукні і ліжко. Коло вікна туалєтовий столик із дзеркалом і безліччю фляконів і коробок. Ще один звичайний столик, крісла, умивальник. В кутах — гори коробок від капелюхів. На вікні — спиртова машинка, на стінах репродукції із французьких ілюстрованих журналів — здебільшого „Nu au salon“.
На паравані, на спинках крісел, навіть на підлозі — частини жіночої одежі: шовкові панчохи, станики, суконки.
— Прошу розгоститися… Сідай і зачекай: я мушу перебратися…
Вона пішла за параван, і Арсен чув шарудіння шовку.
„Чого я тут? Що мене сюди занесло? Чи не краще втекти?” Із шкільної лави він пішов до вій-
