Як горобці у клітці, думки билися, тріпоталися. Арсен увесь час шукав оправдання для того, що в таку важливу хвилину, коли він повинен був усю увагу присвятити праці у штабі, він нараз дав захопити себе якоюсь на-пів романтичною пригодою. Якби це ще була романтична пригода! А тут — він попросту не знає, чи це крутіж одної пяної ночі, чи недостача досвіду, молодечий жест… Та завтра його можуть покликати на фронт і він може впасти від першої кулі. На війні ніхто не шанує людини за її серце. Може саме тому в ньому зросла така сильна потреба проявити трохи серця іншим, тим, що його найбільше потребують. Може та дівчина з „Варієте” має більше сердця, ніж усі вони… Недурно їх кріси і револьвери спрямовані ввесь час у чужі груди. Правда, вона торгує чим… Ні, не серцем… Може саме в таких, як вона, серце притаєне глибше, ніж в інших. Якби так вирвати її з отого багна.
…Одного разу в канцелярії штабу Петро звернувся до Арсена (вони були при відділі контррозвідки):
— Щось мені здається, Арсене, чи не будемо ми наступати?
— А чому ти так думаєш? — він зрадів.
— Бо ось начальник штабу казав про потребу глибокої розвідки в вороже запілля… Треба мати точні дані про розміщення ворожих частин, резерв, харчевих і муніційних баз. Також потрібні відомости про настрої ворожого війська, про те,
