Хоч би вже скор… Арсен увірвав думку: а що, як ця нова зустріч принесе йому гірке розчарування? Він тільки у своїх мріях опоетизовує — кого? Звичайнісіньку кабаретову співачку! Ні, не за цим він сюди приїхав.
Силоміць старався завернути хід своїх думок. Вів легку розмову з товаришем, а сам стежив за ґрупою військових за більшим столом напроти сцени.
— Штабовики — майнула думка: — штаб армії… От би дістати кілька останніх оперативних і ситуаційних наказів — і вже можна б мати дані і про розміщення частин, їх силу, резерви, навіть про намічені пляни… Для цього не треба зачіпати „грубих риб”, звичайні урядовці легко можуть дістати копії наказів… Якби так найти дорогу до писарів операційного відділу…
Рій думок сполохали звуки нового співу. Знайомий голос. Шарпнувся… ні, не вона… Це Люсі співає масненькі кабаретові куплєти. Гості від великого стола, фаміліярно плещуть у долоні.
„Ага — знайшла собі вже другого Ямба. Добре казав, Петро, що дівчатам з кабарету не можна вірити, бо це — метелики, що живуть сьогоднішнім днем…”
Трубайло приніс мясиво. Арсен допитливо споглядав на нього, чи з погляду, виразу обличчя, або якогось натяку не можна буде вичитати, чи той зрозумів його гасло. Але Трубайло був тільки кельнер: підхлібно усміхався, запобігливо
