подумай: ти ж знаєш, що я старшина української армії?
— Ну, так… але я не розумію, що це має спільного…
— І ось я тепер у ворожому запіллі… кручуся коло самого центру їхньої армії. Ти знаєш, що на таких людей дивляться, як на шпигунів. Якби мене схопили, то якстій мене повісили б…
Кетті очі розширилися; в них зарисувався щирий острах.
— Ні, ні! Цього не може бути!
Кетті кинулася до нього, наче собою хотіла його заступити від грізної небезпеки.
— Ось і тепер запитай себе: що ж мене потягнуло сюди, як не ти?
— Ти хотів мене бачити?
— Та вже думай, як хочеш…
— Чекай… я зараз…
Кетті підійшла до свого туалєтового столика, кольонською водою змила собі лице, припудрувалася, і аж тоді знову повернулася до Арсена.
— Ти справді задля мене дістався сюди?
— Мушу тобі правду сказати, Кетті. Я прийшов сюди ще і для праці. Нам треба мати деякі інформації. Війна йде не тільки самими кулями, але і даними, про противника. Сюди мав їхати хто інший, але я добровільно пішов, щоб при тій нагоді побачити тебе… Я дуже тужив за тобою…
Кетті поглянула йому просто в очі і усміхнулася без одної зморшки.
— І ти не боїшся?
