Панна Клара.
У саду доби нічноі
Гарна панночка гуляє,
А в кімнатах у палаці
Там музика грає-плаче.
„Вже мені обридли танці
І заучена розмова
Лицарів, що тільки вміють
Погляд мій рівнять до сонця.
„Скрізь міні досадно, смутно
С того часу, як до мене
Під вікно прийшов раз лицарь:
Лютню мав він із собою,
„Сміливий, ставни́й та гордий,
Очі — ніби в небі зорі,
А лице — бліде та гарне,
Як у Юрія святого“.
Мріяла так панна Клара
І дивилась у садочок;
Тільки зирк, — той самий лицарь
Знову став поперед неі.
І рука з рукою, тихо
Йшли вони; тремтіли зорі,
Вітерець згинав листочки,
Любо коливали рожі.
„Гляньно, коливають рожі,
Гарні, ясні, як кохання. —
