Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/102

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 92 —
СЕРПЕНЬ.

5. У вечері в годинї пятій на вельми хисткому човнї рибальскому достав ся я до Астраханї. Усе отсе так несподївано і стало ся так швидко, що я ледві йму віри тому що стало ся. Пригадую собі оту прогулку мою з Андрієм Обеременком в балку: наче у снї бачу її. На другий день після неї, себ то 31. липня Іраклїй Олександрович[1] знагла згодив ся дати менї пашпорту просто до Петербурга. На другий же день він справив обіцянку свою; а на трейтїй себ-то 2. серпня в 9-ій годинї у вечері покинув я Новопетровське. Проплававши гораздливо три днї по морю, та по одному з численних рукавів Волги, приплив до Астраханї.

6. Астрахань се остров перерізаний кількома болотами смердячими, що названа річкою Кутумом. Обмиває Астрахань оден з допливів Волги. Є в Астраханї і канал, не згірший за Кутум. Навкруги півострова густий лїс щогол. На півострові порозкидали ся халупи убогі мальовниче, та деревяні домики сїренькі з мезанїном. Не походять оті домики на халупи тільки через те, що з них визирають лиця фльотових і інчих урядових людий. Усю отсю величезну та незграбну сїру купу валяви увінчують зубчаті білі мури кремля та стрійний собор, велелїпний на пять бань московського штибу XVII. віку. Отаке-от місто Астрахань. Не таким я єго собі гадав. Коли я підпливав до головної рогатки в устю Волги до Бирючої Коси і побачив сотнї кораблїв, правда що не гожих, навантажених здебільш збіжем, менї ввижала ся Венеция за часів Дожів. А дїйсне показало ся, що гора родила мишу. Отже рукав, що підперізує Астрахань і зливаєть ся з морем Каспійським, завглибшки і завширшки не менш Босфору. Еге! коли-ж доплив сей обмиває не Золотий ріг, а здоровенну купу гною смердючого. Деж причина отсїх злиднїв (околишнїх) і гидкої бридоти

  1. Усков, комендант в Новопетровському. — Перекладчик.